2009-01-20 00:51:07

January 20, 2009

Моє тривале мовчання, викликане певними передноворічними сімейними проблемами, ще додатково ускладнилося сесією.
Якшо я не повідомив, то навчаюся я зараз у магістратурі Класичного Приватного Університету (м. Запоріжжя, колишня “муніципалка”) на магістра державного управління.
Рідкісна шарашкина контора, повинен відмітить. Мало того, що другу сесію поспіль не можуть вчасно прислати виклик. Майже щодня змінюють розклад, причому сам розклад розміщено в одному корпусі, а пари мігрують у межах іншого. Позаштатного викладача забули попередить (!) про наші пари, тому два заняття переносяться із 4-5 пар вівторка на 8-9 пару пʼятниці. Самий великий прикол, а вірніше, западло - це курсова.
На установчій сесії попередили нас, що до травневої сесії слід написати курсову роботу. Звісно, я і не думав поспішати та починати, тим паче, що було зовсім-зовсім не до навчання. А по приїзду на цю сесію дізнаємося, що
а) із універу пішов зав нашої кафедри (перейшов до ЗНУ, як я його розумію…)
б) в звʼязку із цим курсову треба здать до кінця цієї сесії (23 число)
в) приймать буде новий завкаф, котрий 15 числа обрадував нас новиною, що 23 він буде у відрядженні, тому здать треба 21.
Я просто у гніві од такої жахливої організації. Це позорище вищої школи. А на парі Болонського процесу викладач розказувала нам, що їх вуз у першій півсотні вузів країни і перший (ПЕРШИЙ) серед приватних. І до держзамовлення на наше навчання вони готувалися 15 років.
Коли ж на практичному занятті група спробувала пожалітися викладачу, що веде нашу спеціальність, про проблеми із написання курсової, взагалі вийшла дебільна ситуація. Погукали дядька-заступника декана, котрий почав улагоджувать ситуацію. І ці мої шановні любі одногрупниці, як базарні баби, здійняли скажений гвалт, тарарам і трандіж. Дядько у сумбурних криках натовпу чув, що йому було вигідно і повів бесіду у потрібному собі руслі. Тітки напирали на те, що в них нема компів і інтернету, аби працювать над курсовою. (бо ж значна частина приїжжих) Цей замдекан обіцяє звільнити нам 2 навчальних дні (суботу і неділю, лекції економіки і права) і перенести їх через тиждень на суботу-неділю. Внаслідок дурної тарабарщини, перебивання одне одного, спершу якимсь незрозумілим для мене чином виявляється, що такий день буде один, а пари не перенесуть на іншу суботу, а розкидають по кільком дням. А після уточнення кінцевий результат - ніхто пари не розкидуватиме, з викладачами домовимсь, компи будуть, приходьте.
Ну це так було задекларовано, тьотки вгомонились, я сиджу, горюю. Замість відстоять свої права, домоглися відміни пар. А викладач же все одно матеріал спитає. Виходить, ніфіга не отримали - і курсак на один світловий день написати треба. І оці люди управляють нашою державою! Мені соромно, що я один із них.
Звучним акордом курсової епопеї став день відмінених занять. Коли викладач права таки прийшов на лекцію, знайшов там 7 студентів замість 60, прочитав лекцію, бо його ніхто не попередив і ніхто з ним не домовився. А про неявку більшості на пари, сказав шо це неповага до педагога. І відмітив, хто був, а хто ні. Далі буде видно, до чого ті баби докричалися.
А я намагаюсь змусити себе писати всеж курсову, та ніяк не виходить. Вибрав колоайтішну тему, як ближчу до професії. Та її звучання
“Інформаційно-комунікаційні аспекти управління”
здається мені дуже загальним, потребуючим уточнення. На кафедрі айтішнегів нема, підходив до тих, хто читають нам ворд і ХТМЛ. У першого дипломників нема, другого державне управління не цікавить - він типа крутий системщик, і хватає у нього своїх. Сижу, смокчу пальця, думаю. Більше всього думаю “а воно мені треба?”…