Сьогодні в числі цифрових жителів нашої оселі з’явилася ще одна (чергова) коробочка. Насправді, завдяки чорній п’ятниці (про яку взагалі варто написати окремо) - їх з’явилося декілька, одна за одною, але саме ця поки що найбагатообіцяючиша та дає найбільше можливостей погратися.

На жаль, ніщо не триває вічно - і мій щиро і довго любимий КейзЛоджік вже потроху здавав свої позиції - залізяччя  із кишень попротирало дірки, лямки порозтягувалися, спина потерлася і зачовгалася. Та і маленька черезплічна сумочка також втрачала зовнішній вигляд, а що найсумніше  - сучасні лопатотелефони перестали до неї поміщатися!

Із появою мотоцикла, у повсякденний набір, а вірніше - в його організацію, довелося внести певні зміни: невеличка сумочка могла не витримати зустрічного вітру, а загублений навіть на 80 км/год телефон навряд чи вдасться навіть знайти, не те що зібрати.

Я дуже полюбляю кишені і одяг із ними, водночас дуже давно не ношу у них нічого важливого: телефон у передній кишені заважає, у задній - губиться сам чи з допомогою добрих людей; варто лише залишити ключі або перепустку у кишені іншої куртки - і пока, доведеться повертатися.

Не секрет, що наше оточення досить строкате. Є і родичі,  і давні друзі дитинства, і друзі батьків, і сусіди-однокласники-одногрупники…

Купили на амазоні меблі, конкретно - пару столиків.

спостереження - лампи світять не вниз, а вгору: таким чином світло не б’є в очі, при цьому освітлює достатньо, вібдиваючись від стелі.

Милі, фунти, фаренгейти….

Дуже багато всього потрібно зробити, тому не завжди знаходиться час записати думки тоді, коли вони виникають. А потім забувається)

Розмір аркушів паперу інший - відксерити щось із А4 - задача, дата пишеться інакше, розетки інші… Здається, тільки правосторонній рух - те, що залишилося знайомого.

Із незвичного особливо хочеться відмітити… а що ж хочеться… забув)

Вікна відкриваються так, як показуть в кіно - нижня половина рами піднімається вгору.

Коли у Запоріжжі довго будувався, а потім відкрився досить великий супермаркет BILLA, він став якимось мажорним місцем та символом “елітарності” - можливо, тому, що це був представник київської мережі, можливо ще через те, що розташований був під проспеком, в місці, до якого громадським транспортом добиратися із покупками було незручно.

А тепер у Києві Білла - це магазин, який я щиро оминаю, та заходжу туди вимушено, коли поспішаю або надто ліньки. Магазин один з багатьох, нічим не вирізняючийся. Найближчий до нас, але водночас - найрідше відвідуваний….

Отак листаєш фейсбуківські пропозиції щодо друзів - і несподівано у людей, яких я навіть не знаю, зі мною більше спільних друзів, аніж у тих, кого знаю довго і давно…

Цифровий вік змінює поведінку, змінює рамки.

Можна все на світі вибирати, сину… )